Вівторок, 21.11.2017, 08:20
Вітаю Вас Гість | RSSГоловна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Розділи
Загальні новини [231]
Місто Кіровоград [59]
Райони Кіровоградщини [64]
Аналітика [8]
Новини: 112.UA
Статистика
Головна » 2013 » Грудень » 20 » Не допустити розколу України!
12:12
Не допустити розколу України!
Кілька тижнів Київ та інші міста України знаходяться в полі зору зарубіжних і вітчизняних політиків, журналістів, оглядачів. І, безперечно, в полі зору громадян України. Люди слідкують за подіями, бо таких масових зібрань в Україні не було за всі роки незалежності.

Спочатку на центральну площу Києва вийшли здебільше студенти, взагалі молоді люди – завсідники інтернету, його соціальних мереж. Тут не зайвим виявився досвід Болотної площі в Москві, бо саме там проявилася ефективність сучасних комунікацій, завдяки яким без принуки чи агітації небайдужі люди могли зібратись, щоб висловити своє ставлення до політики і політиків, до влади найперше.
Приводом такого зібрання став кульбіт влади стосовно підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Більше року влада клялась у євроінтеграції, а за кілька днів до підписання Угоди припинила необхідну підготовку. Поворот обурливий, безперечно. За формою, особливо. За змістом… не варто поспішати з висновками. Люди обурились тим, що з ними не рахуються, що ворота до раю, мальованого тривалий час і владою, і опозицією, не відчиняються.
Пригадайте всі телешоу в попередні місяці. Там і влада, і опозиція навперейми демонстрували свою «європейськість», боячись, аби конкуренти не переплюнули їх у власному «патріотизмі». Різниця була лише в аргументах. Влада напирала на обсяги європейського ринку, ймовірні інвестиції, безвізовий режим…, опозиція розпочала з демагогії: «Ви хочете, щоб у нас були зарплати, як у Франції? А пенсії, як у Німеччині?» І так далі. Хто б того не хотів? Залишилось ніби одне – підписати Угоду. Так, до речі, робилося в Румунії, Болгарії, Прибалтиці… Проаналізуйте, які «досягнення» там тепер є.
Соціалісти вже багато місяців вимагали від влади: ретельно приготуватися до підписання, бо документи складаються на основі інтересів головних «гравців» ЄС, там не враховуються об’єктивні потреби українського виробника, суверенні права держави, її позаблоковий статус. Наші звернення і заяви ігнорувалися, доступ на ТV та радіо дотепер заблокований. Токовище зачарованих європейською перспективою продовжувалось, фазани розпускали пір’я, відключаючи органи слуху.
Аж ось прозвучали віддалені постріли. Про свої небезпеки нагадала північна сусідка. Накотилася і невтішна перспектива економічних та соціальних підсумків року, нових передумов для наступного передвиборного року. «Фазани» від влади склали хвости, замислилися і з такою ж запопадливістю кинулися ганити умови ЄС.
Народ не любить фарисейства з будь-якого боку. Не вірить ні владі, ні опозиції. Майдан затихав. Схоже, після 29-го листопада він потроху б розійшовся.
Та була ніч на 30-те листопада і 1-ше грудня. Те, що відбулося, аналізувати важко, як не можна логічно оцінювати дії душевнохворого. Мені доводилось уже заявляти, що ідіотизм коментувати неможливо.
Однак я поспішив з оцінками. Майдан з євроінтеграційної теми переорієнтувався на традиційну – боротьби за владу. Євровибір перейшов лише в одне із гасел для опозиційників і став прикриттям для «наставників» із Заходу. Тема зручна, до неї прив’язана влада і її легко бити, як припнутого шолудивого собаку. В 2001 році провокатори сутички на Банковій потирали руки на відстані, але влада тоді мала перед собою виконавців, їх затримувала, судила, кинула за грати. (До речі, тільки мені доводилося клопотати про засуджених. Провокатори «умили руки». Щоправда, це не заважає їм і нині світитися на майдані у вигляді провідників боротьби за права людей і демократію).
Сьогодні ситуація складніша. Провокація СПІЛЬНА. Зроблено все, щоб зберегти напругу. Опозиції – щоб, опираючись на майдан, добиватися владних повноважень, владі… А влада виявилась не монолітною. Всередині її йде боротьба за впливи, за перерозподіл владних можливостей. Тільки і одні, й інші намагаються досягти своїх цілей на плечах громадян, які просто хочуть нормального життя і поваги до себе. Прибувши на майдан, ці громадяни опинились на чужому весіллі, де не про них йдеться.
Тим часом чисельність майдану (майданів) зростає. Каналізувати напругу ніяк не вдається. У 2004 році така можливість мала вигляд виборів. Сьогодні ситуація інша. Вона тому й небезпечна. Великі маси людей, протилежні за змістом заклики, топтання без зрозумілої перспективи, наявність людей із хворобливими амбіціями, залучення астрономічного обсягу грошей кримінального (очевидно, не з бюджету ж) походження. Це, як за Станіславським, якщо рушниця на сцені – вона повинна вистрілити.
Але цього допустити не можна. Занадто вразливим може стати такий «постріл». Постраждають безневинні. З однієї України може появитись принаймні чотири міні-країни. Можливо, варто владним конкурентам задуматись – а нащо тоді їм влада?
Будь-який суспільний процес має свою інерцію. Небезпеку, очевидно, відчувають усі, хто має щось у голові й не зовсім втратив совість. Сподіваючись на це, Політвиконком СПУ, починаючи з 1 грудня, закликає сторони сісти за стіл переговорів. Ідея, ясна річ, зрозуміла, вона витає в повітрі, та й досвід 2004 року довів – лише через компроміс можна зняти напругу.
Ми пропонували, щоб від влади, опозиції і громадськості за стіл переговорів сіли по одному представнику, якому відповідні сторони довіряють. Щоб не робити гармидер, а якомога скоріше знайти варіант компромісу. Поки що пошук іде за схемою, яку запропонували президенти. Круглий стіл у такому вигляді нагадує «піарівський» захід, у кращому разі, прес-конференцію. Хоч це краще, ніж не робити нічого.
На круглому столі 13.12.13 я виступив, спробував донести позицію Соцпартії. Вона зводиться до необхідності врахувати можливі вимоги громадян. Тут і покарання винних у кровопролитті, і потреба реформування уряду, і здійснення політичної реформи.
За великим рахунком, ключ до розв’язання нинішньої проблеми (та і більшості проблем суспільства і держави) – в політичній реформі. В тому, чого соціалісти добиваються весь період свого функціонування як української партії. Наше давнє гасло «Збудуємо Європу в Україні!», осміяне 15 років тому і правими, і лівими, сьогодні звучить як заклик на різнопланових мітингах. Але ми вкладали і вкладаємо в це гасло конкретний зміст – будівництво в Україні європейської моделі управління (парламентсько-президентська республіка, сильне місцеве самоврядування без держадміністрацій, реформа судової системи і прокуратури, вибори з відкритими партійними списками і т.д.).
Ідеться про реальну передачу влади людям, громадам. Тоді влада буде прозорою, чиновництво стане підконтрольним народу, припиняться казнокрадство, хабарництво, корупція… Хай не відразу, але людина стане відповідати за те, як вона живе, і за те, як розвивається держава. Людина відчує себе громадянином, а населення – народом.
Іншого шляху не існує! Не випадково ж у 2004 році й представники влади та її конкуренти, й іноземні учасники переговорів прийшли до спільного висновку – потрібна політична реформа! Зміни до Конституції (неповні через позицію В.Ющенка) виявилися ліками від протистояння. І хоч В.Ю. і Ю.Т. тут же кинулися ревізувати голосування, а В.Я. завершив ті намагання у 2010 році, хоч соціалісти поплатилися місцями в парламенті через узгоджені дії згаданих тут осіб, але правда все одно на нашому боці. Альтернативи політичній реформі, насправді правовій державі немає.
Оце й є шлях до Європи. Підписання документів при тому – другорядна і необов’язкова річ. Якщо ми чітко заявимо про такий шлях, а це нині має зробити тільки Президент, давши гарантії мітингувальникам, звернувшись до парламенту за підтримкою (а ні – то до парламенту переобраного), то Європі й світу не вистачить аргументів проти України.
Однак і це неважливо. Важливо, що тоді в процес державотворення включиться громадянин, громада, суспільство. І всі негаразди в економіці, соціальній, духовній сферах поступово будуть ліквідовуватись. Україна ставатиме сильнішою. Тоді ми будемо рівноправними членами європейської сім’ї, можливо, разом із іншими сусідами. Бо Земля не така вже й велика, щоб не шукати на ній порозуміння, принаймні, від Атлантичного до Тихого океану.
І Україна в цьому просторі – сильна, суверенна, демократична держава – може грати провідну роль.

Олександр МОРОЗ, газета "Товариш"
Категорія: Загальні новини | Переглядів: 96 | Додав: Administrator | Теги: мороз, СПУ


Пошук
Форма входу
Календар
«  Грудень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Актуально
Микола Садовий - Голова СПУ
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Архів нашого сайту
Copyright MyCorp © 2017 Створити безкоштовний сайт на uCoz