Тривалий час я працював кореспондентом обласної газети Соціалістичної партії «Справедливість» у Світловодському районі. А запросив мене стати літописцем справ соціалістів району їхній перший секретар, заступник голови районної ради Олексій Шаповал. І сказав він мені тоді приблизно так: «Віталію, я знаю, що ти не соціаліст. Та нам цього і не потрібно. Головне, що ти чесний журналіст, який ніколи в угоду комусь не казав на чорне біле і навпаки. То ж мені хотілося, щоб саме ти висвітлював нашу діяльність у «Справедливості». Я погодився не вагаючись, адже з Олексієм Івановичем познайомився ще тоді, коли він працював заступником Світловодського міського голови. Тоді до його кабінету – чи не єдиного на весь «білий дім» чиновника – можна було увійти без стуку. І жодного разу на його обличчі я не помічав невдоволення. І це при тому, що тоді, як власне і тепер, владі від мене завжди діставалось «на горіхи». Біля кабінету Олексія Івановича завжди було людно, хоча значній кількості відвідувачів треба було до інших кабінетів. Але люди ішли сюди, бо знали, що саме Шаповал може спокійно вислухати і допомогти. Нерідко потім мені доводилося читати листи до редакції де вони висловлювали йому подяку за надану допомогу, підтримку чи просто слушну пораду.

Попри те, що я міський журналіст, з часом, я став більше цікавитись сільським життям, особливо після переходу Олексія Івановича до районних органів влади. Хотілося знати як він і його команда соціалістів вирішують проблеми простих людей.

Скажу лише за тих, з ким довелося спілкуватися, хто був героєм моїх статей та репортажів у «Справедливості». Розпочну з віддаленого села Федірки. Я там побував по роботі двічі: перший раз, щоб дізнатися (а потім розповісти читачам) про діяльність директора тамтешньої школи Миколи Хоменка, другий раз з цією ж метою – щоб поспілкуватися з його дружиною Наталією, також вчителем школи, і також, як і чоловік – соціалісткою. Тодішній мій репортаж так називався «Соціалістичне село Федірки». Ще б пак, на виборах до Верховної Ради 2006 року у Федірках за СПУ проголосувало 52 відсотки виборців. Між іншим, до районної ради соціалісти набрали тоді майже 16% голосів. Це дало можливість створити другу за величиною фракцію, яка і працювала активно і, напевне, чи не єдина, хто звітував перед виборцями про свою роботу.

Серед найактивніших депутатів, звичайно ж Микола Ілліч Хоменко. До речі, Хоменко не лише активний у громадських справах. Він ще і хороший управлінець. Завдяки його участі у конкурсах інвестиційних проектів школа набула якісно нового вигляду: відремонтовано фасад, ведуться роботи по заміні газового опалення на більш економне – електричне. Аби не втомлювати читача здобутками кандидата у депутати районної ради, завершу про нього монологом однієї бабусі, який я відшукав у своєму архіві: «Хоменко? Микола Ілліч?, - перепитала вона. Та хто ж його не знає! Хороший чоловік. Побільше б таких людей, можливо і жити б стало краще»

Добре відома в районі і Глинська загальноосвітня школа. Відома хорошими справами, творчим колективом, високим рівнем знань та вихованості учнів. А очолює її також член СПУ, а нині ще й кандидат у депутати районної ради Ольга Мельник. Окрім неї вчителем історії працює Ніна Мірошник, викладачем української мови та літератури – Тетяна Устименко, бібліотекарем Світлана Войнова. Всі вони – її однодумці. Як і Федірківська, Глинська школа з ініціативи директора в минулому році включилася в інвестиційний проект, в результаті чого застарілі шкільні вікна і двері було замінено на сучасні пластикові.

Ловлю себе на думці, що розповідаючи далі  про соціалістів – кандидатів у депутати районної ради з Подорожнього, Григорівки та Великої Андрусівки, знову продовжую говорити про шкільних директорів цих сіл Георгія Ковальова, Сергія Ярового та вчителя історії Івана Дикого. Ну і нічого тут дивного, заспокоїв я сам себе: хто після священника  завжди був найшановнішою людиною на селі? Звичайно вчителі. І у односельців до них відповідне ставлення. Адже не за «гарні очі» і Георгія Вікторовича і Сергія Миколайовича, і Івана Федоровича вони вже не раз обирали депутатами районної ради і ті з честю виправдовували їх довір’я. Впевнений, що так буде і надалі.

З усього видно, що ядро соціалістичного осередку в районі становить інтелігенція. Проживаюча у селі Подорожньому завідуюча районним відділом охорони здоров’я Світлана Березюк - теж  соціалістка. Сьогодні, завдяки її зусиллям, сільські амбулаторії та ФАПи  поступово набувають нового вигляду, краще забезпечуються медичним обладнанням та ліками. Знаючи наполегливість і принциповість Світлани Володимирівни можна бути впевненим, що ці та інші її професійні чесноти лише примножаться у разі обрання депутатом районної ради. Немає підстав сумніватися і добропорядності та професійній майстерності ще одного сільського «ескулапа» - Юрія Мирошникова, який у рідному Микільському очолює амбулаторію загальної практики сімейної медицини, що обслуговує ще й мешканців сусідніх сіл.

А ще кандидатами у депутати районної ради від СПУ є представники культосвітніх закладів, в тому числі, директор Іванівського сільського Будинку культури, енергійна та симпатична жінка – Ольга Білик.

Також, хоча фрагментарно, та все ж мені довелось поспілкуватися з Василем Вовком – соціалістом із Озер, Тамарою Панасюк – соціалісткою із Павлівки, Лідією Лепською – соціалісткою із Захарівки, Олегом Конограєм – із Миронівки.

Всі вони претенденти на депутатський мандат від СПУ – досить потужної і авторитетної у районі політичної сили.

На жаль, газетна площа не гумова. А втім, село – не місто. Тут люди на видноті. Тому і газетних характеристик не вельми потребують. Місцевий виборець і без цього знає за кого у бюлетені «галочку» малювати.

… За кілька років співробітництва у «Справедливості» я побував ледь не в усіх селах району. І що характерно: про соціалістів не чув жодного поганого слова. Вони не галасують на всіх перехрестях, що найкращі, наймудріші, найталановитіші, а спокійно роблять свою справу. Отож виборці, прочитавши цю статтю нехай самі зроблять висновок: чи гідні люди, про яких ішлося в цій публікації, представляти їх інтереси в районній раді. Якщо так, тоді і голосувати треба саме за них.

                                                                                      Віталій Асауленко