У наш складний передвиборчий час переважна більшість партійних лідерів доводить необхідність економічних реформ, маніпулює мовним питанням, намагаючись довести, що саме це покращить життя пересічного українця.

Однак чи дійсно ці реформи стануть платформою для відродження держави? Ми поцікавилися думкою народного депутата України IV та V скликань Миколи Садового з цього питання.

- Протягом багатьох років народні депутати від СПУ добиваються завершення політичної реформи, причому далеко не в тому вигляді, в якому вона була проведена у 2006 році, - розповідає Микола Ілліч. - Насправді політична реформа – це прийняття шістьох законів:

Закону про Президента,

Закону про Кабінет Міністрів,

Закону про Верховну Раду,

Закону про прокуратуру,

Закону про суди,

Закону про місцеве самоврядування.

Всі ці закони мають бути узгоджені між собою та з Конституцією України. Проте вищі державні посадовці не зацікавлені у прийнятті таких законів, адже там мають бути прописані не лише права, але й обов’язки кожного з них, а також відповідальність за їхні дії. Так, у Франції чи Німеччині притягнути Президента до відповідальності – це не проблема, а для України Президент – це недоторканна особа, яка має безмежні права, проте ніякої відповідальності за свої дії не несе.

На сьогодні повноваження того ж таки Президента, Верховної ради України виписані в Конституції, про них також згадується в різних законодавчих актах, проте передбачити все в цих актах неможливо. Слід прийняти окремі закони.

- Державна реформа – це добре, але вона далеко не відразу поліпшить життя пересічного мешканця.

- Так, захищати права громадян потрібно на різних рівнях. Наприклад, для захисту прав трудових колективів слід прийняти законодавство про профпілки, зокрема необхідно залучити профспілки та трудові колективи до розподілу прибутків підприємств. На сьогодні чимало акціонерів просто ділять прибуток між собою, не вкладаючи кошти навіть у модернізацію виробництва, не кажути вже про заходи безпеки на підприємстві. А профспілки у багатьох випадках стають номінальними. Хто ж захистить рядових працівників у такому випадку?

- Чи не найбільше обурює працівників прогнозована зміна пенсійного законодавства та підвищення пенсійного віку. Ваше ставлення до цих змін.

Наша політична сила лоббіює нове законодавство про пенсії. Проте запропоновані нами зміни відрізняються від тих, про які ви щойно сказали. Ми переконані, що верхньою межею пенсій має стати сума 7,5 тисяч гривень. Щоправда, чимало науковців звертаються з проханням, щоб ця сума обмежувалася 10 тисячами гривень на місяць. А головне – нараховувати пенсію слід в залежності від кількості відпрацьованих років, а не просто визначати пенсійний вік. Пенсія по втраті працездатності – то вже, зрозуміло, інша категорія.

А перш ніж підвищувати пенсійний вік, державі слід подбати про умови проживання і здоров’я нації. За часів Радянського Союзу середня тривалість життя для жінок становила 75 років, для чоловіків – 70. Зараз для чоловіків середня тривалість життя 53 роки, для жінок – 58 років. Про яке підвищення пенсійного віку може йти мова?

Ми маємо проект пдаткового кодексу, цілу низку законів про освіту, про охорону здоров’я.

Щоб наповнювати бюджет, є й інші способи. Наприклад, податок на розкіш, яким можна обкласти землю, дорогі марки авто, житло площею від 140 квадратних метрів. Причому при обрахуванні такого податку на людину сумується площа всієї нерухомості, яка наявна в її власності – а потім застосовується прогресивна шкала оподаткування. Тобто якщо людина має будинок площею 140 квадратних метрів, вона сплачує податок одного розміру на спожиті компослуги. Якщо ж сукупна площа складає, для прикладу, 200 метрів, податок також пропорційно зростає. Це було б ще однією статтею надходжень до місцевих бюджетів.

Але поки що це – лише проект.

До речі, про власність. Чи знаєте ви, що на сьогодні Конституція гарантує право власності лише приватної? А є ж ще загальнодержавна, колективна, кооперативна власність. І на думку депутатів від СПУ, всі ці форми рівні між собою. Але й той проект, який визначає рівність форм власності, залишається проектом. Чи варто тоді дивуватися, що приватна форма власності поширюється практично на все?

- Соціалістична партія – одна з найстаріших партій, які сповідують ідеї захисту пересічних громадян, найбідніших верств населення. Як ви гадаєте (я зараз задам досить болісне питання), чому вона втрачила свої позиції як в парламенті, так і в місцевих радах?

- Керівництво Соцпартії не зробило однієї дуже важливої речі – не запроваджено механізму ротації керівних кадрів. Ми вчасно не змінило Голову партії, коли політична сила почала втрачати рейтинг. Олександр Мороз дуже розумна і ділова людина, відмінний політик, але приходить час і потрібні зміни. Треба було замінити на більш активного і перспективного політичного діяча на посту керівника політичної сили ще у 2006 році.

Є й інша причина, чому соціалісти втрачають позиції, - тиск з боку партії влади. Чимало найбільш перспективних людей з нашої партії переходять до Партії регіонів. До мене телефонують з різних районів Кіровоградської області члени соцпартії і пояснюють, що змінюють приналежність, тому що для них важливо зберегти робоче місце. Це особливо актуально для медиків, вчителів, працівників держслужби. Говорив я про це з головою облдержадміністрації Сергієм Ларіним, він ввічливо посміхається, але ситуація суттєво не змінюється – до влади йде партія влади і з нею – партії-сателіти! Все.

Я сприймаю сьогоднішню ситуацію як перезавантаження Соцпартії. У нас немає виходу з партії. Ми не боїмось якщо нас стане менше. Але – це буде та база, на якій можна буде відродити нашу політичну силу, залишаться кращі, найсильніші, найвіддініші нашим ідеям.

А втікачі... Чи знаєте ви, що, згідно з законодавством, для виходу з партії мало просто написати заяву – партійці мають її погодити. Дехто написав такі заяви і балотуються на різні посади місцевого самоврядування від інших партій, залишаючись при цьому депутатами від СПУ в місцевих радах! Звичайно, дуже зручно. П’ять років така людина «світиться» на шпальтах газет завдяки депутатству, має певну владу, делеговану їй нашою політичною силою – але при цьому вже перейшла по інший бік барикад. Я докладу всіх сил, щоб зняти їх з перегонів – або ж, у випадку обрання, з обраних посад. Саме такою є позиція керівництва щодо «щурів», які втікають з корабля. Нехай починають свою кар’єру в іншій партії з 1 листопада 2010 року, попрацюють там на авторитет, а потім – балотуються, - підкреслив наостанок Микола Ілліч. – Механізми для того, щоб виконати цю обіцянку, є, і керівництво партії поділяє таку позицію.

...Я посміхнулася цікавому розвитку подій: у Новомиргороді на посаду міського голови балотуються цілих два колишніх чи не зовсім колишніх соціаліста, які є депутатами районної ради. Це Валерій Маркович Побережець та Микола Олексійович Бондаренко. Якою ж буде передвиборча інтрига?

Олена БЕЛІНСЬКА.