 Відрекомендовувати Миколу Рудьковського немає необхідності. Народний депутат кількох скликань. Очолював Міністерство транспорту та зв’язку. У Соціалістичну партію України прийшов п’ятнадцять років тому, і весь час був у ній помітною та впливовою фігурою.
В останні роки партії не щастило: на останніх виборах вона не змогла здолати електоральний бар’єр, що насправді є досить тривожним сигналом не лише для партії, а й для суспільства загалом. Адже в парламенті сьогодні практично не представлений лівий рух. Це просто небезпечно, особливо в Україні, де політичне життя не може увійти в нормальне русло після відомих подій.
Проте сам Микола Рудьковський був обраний народним депутатом на своїй рідній Чернігівщині, і це дає очолюваній ним партії певний шанс повернути колишній вплив. З цього ми і почали нашу розмову.
- Миколо Миколайовичу, дозвольте привітати Вас з обранням на посаду Голови Соціалістичної партії України на з’їзді, що відбувся 21 червня. У зв’язку з цим моє перше питання: як Ви плануєте роботу СПУ, у якому напрямку буде рухатися партія, яку Ви очолюєте?
- До Соціалістичної партії долучилося багато молодих людей, які прийшли на зміну старшому поколінню. На останньому з’їзді члени СПУ підтвердили мої повноваження Голови партії (обрали мене у жовтні минулого року) та проголосували за створення абсолютно нового Політвиконкому, до складу якого увійшла молодь. Частина з них стала моїми заступниками.
У ході обговорення ролі і завдань нашої політичної сили з’їзд визначив, що СПУ повинна стати центром консолідації лівих сил: партій, громадських організацій, профспілок, людей, які підтримують ліві погляди. Попереднє керівництво не вважало це можливим. З’їзд також підтримав мене в тому, аби ми ініціювали проведення форуму лівих сил. На ньому буде можливість обговорити і створити платформу, на якій ліві можуть об’єднатися перед наступними парламентськими виборами. Це вкрай важливо зробити саме зараз, оскільки останні рішення, прийняті Верховною Радою, свідчать про те, що депутатів, які представляють інтереси простих людей, в українському парламенті практично немає.
Закон про подолання економічної кризи (за який я, до речі, не голосував) визначає, що всі проблеми держбюджету вирішуються за рахунок народу. Олігархи в цій ситуації не лише не постраждали, вони ще й заробили. Податки для великого бізнесу не були підвищені, як я пропонував.
Не було запроваджено 100-відсоткового продажу іноземної валюти, аби курс був не 12, а 9-9,5 грн. за долар. Не прийнято рішення про обмеження зростання комунальних тарифів. Не знайшла підтримки моя пропозиція щодо підвищення зарплат, пенсій та стипендій на 30%, враховуючи знецінення гривні. Досі не підтримано парламентом законопроект №4895, який був розроблений мною спільно з позичальниками. У ньому прописана ініціатива переведення валютних кредитів у національну валюту по курсу на момент укладення кредитного договору.
У зв’язку з цим моя однозначна позиція і позиція активу Соцпартії полягає в тому, що ми повинні об’єднати лівий рух і визначити єдину програму, аби продемонструвати людям нашу готовність на державному рівні відстоювати їхні інтереси.
- Що стосується об’єднання лівого руху. Якісь пропозиції з цього приводу вже надходили від колег?
- Ми проводимо консультації з кількома політичними силами та громадським організаціями. Думаю, вже найближчим часом відбудеться Форум лівих сил, і ви на власні очі побачите тих, хто став на шлях консолідації руху. Це партії соціалістичного та соціал-демократичного напрямку. Можливо, вони сьогодні не настільки потужні, аби самостійно здолати прохідний бар’єр і бути представленими в парламенті. Але вони мають певну електоральну підтримку, а відтак — перспективи на майбутнє.
На жаль, з того часу, як фракції соціалістів не стало в парламенті, не було прийнято жодного закону, який би захищав освітянина чи робітника. А останнім часом пішли в наступ і на ті соціальні здобутки, яких вдалося досягнути раніше. Кабмін буквально 25 травня скасував 20-відсоткову надбавку за престижність вчительської праці. Це стосується 500 тисяч наших громадян. І тепер місцева влада вирішує, чи надавати надбавку у 5-10%. Зважте, що це відбувається в умовах, коли гривня знецінись практично на 50%, купівельна спроможність громадян знизилась мінімум на 40%, комунальні тарифи підвищились на 50-60%.
Я вніс до Верховної Ради законопроект про закріплення цієї надбавки законом, а не постановою Кабміну. Але керівництво парламенту навіть не подає це питання до порядку денного. Тобто домінує системна позиція діючої більшості, яка не вважає, що соціальні досягнення, котрі були реалізовані парламентом, не повинні погіршуватися. А це — пряме порушення ч.3 ст.22 Конституції України.
Крім того, я вніс на розгляд законопроект, який забороняє підняття комунальних тарифів без зняття мораторію на підвищення заробітних плат. Якщо ви хочете підняти комунальні тарифи, то дайте і можливість збільшити зарплати! Вважаю за необхідне прийняти цей закон, адже тарифи один раз уже підвищили, а восени очікуємо нове їх підняття. Тож людина буде працювати лише на те, щоб оплатити комуналку, і грошей не вистачатиме навіть на продукти.
- Підняття тарифів і урізання соціальних гарантій відбувається під тиском європейських фінансових структур. У цьому зв’язку цікаво дізнатися, чи підтримує Ваша політична сила підписання нещодавньої Угоди про асоціацію з ЄС?
- Те, що Україна повинна бути розвиненою державою, ні в кого не викликає сумніву. Але наша країна зможе отримати більше від євроінтеграції, якщо модернізує свою економіку. Якщо ж ми йдемо на євроінтеграцію без модернізації, то опинимося в умовах, в які потрапили Румунія та Болгарія. В Румунії перероблялося понад 20 млн. т нафти, працювало 7 потужних НПЗ. Після інтеграції Румунії в ЄС всі заводи зупинилися. Заново запустити вдалося лише один, який був куплений Азербайджаном. ВВП країни впав більш ніж удвічі.
Те, що ми підписали Угоду без внесення змін до неї (хоча ЄС погодився, що в економічну частину потрібно вносити зміни, оскільки вони є дискримінаційними по відношенню до України), я вважаю великою помилкою чинної влади. Підписання Президентом цієї Угоди було мотивоване, скоріш, політичним інтересом. Це буде мати негативні наслідки для економічного розвитку України, і ми це відчуємо досить швидко. Тому і ставилося питання, що перед імплементацією цієї Угоди слід було розробити окрему програму її втілення.
- Законопроект №4895, про який Ви згадували раніше, остаточно провалений чи ще є надія, що його приймуть?
- Цей законопроект було розроблено мною разом з позичальниками. Коли вони брали кредити, на їх обслуговування витрачалася третина доходу сім’ї. Тепер, після двох фінансових криз, коли курс з 5 гривень звалився до 12, позичальникам потрібно платити 120% доходу. В таку ситуацію потрапили сотні тисяч людей. Більш ніж у ста тисяч вже відібрали житло і, мало того, вони ще залишись винними банкам! Двісті людей вкоротили собі віку, бо не витримали такого пресу.
Банки перепродують кредити колекторам, згодом приходять рекетири, виселяють людей на вулицю і вибивають борги. В ситуації, коли бізнес не розвивається, зарплати затримуються, банки все одно вимагають свої платежі і продовжують нараховувати колосальні пені та штрафи. У нас є тисячі прикладів, коли пені й штрафи були в рази вищими, ніж сума кредиту. Це що? Це не кредитування, а бандитизм!
У цих умовах моя пропозиція (і це позиція позичальників, вони готові платити), що слід розділити відповідальність на трьох. Якщо Уряд і Нацбанк обіцяли стабільний курс гривні, а згодом змінили політику і його відпустили, то вони зобов’язані взяти на себе за це відповідальність. Банки знали, що курс «попливе» або може «попливти»? Тож нехай тепер також беруть частину втрат на себе. І третя сторона, позичальник, хоч і був, фактично, введений в оману, готовий виплачувати свою долю.
Ми запропонували компромісне рішення, коли в кризових умовах люди зможуть обслуговувати свої кредити. Адже задача держави полягає в тому, щоб не тільки банкам жилося добре, але й людям. Кому вона врешті-решт служить?
Банкіри не вірили, що нам вдасться ухвалити мораторій, який забороняє виселяти людей з квартир. Вони навіть не вірили, що це підпишуть. Але під тиском людей, які приїхали до парламенту, він все ж таки був підписаний.
І в цих умовах банкіри консолідувалися, заручилися підтримкою Кабміну і пролобіювали провалення законопроекту №4895. Для вашого розуміння: банки свої гроші вже повернули. Тут, в Україні вони видавали кредити під 12-16% у валюті і говорили, що це збитково. А в Європі видають кредити під 2,5-3% — і там це прибутково.
Насправді для них питання полягає в тому, щоб отримати не 50% рентабельності, а 350%. Я вважаю, що в ситуації, в якій опинилася країна і позичальники, держава повинна прийняти рішення, аби обмежити прибутковість банків і дати можливість людям залишитися в квартирах, вартість яких вони вже на 70-80% сплатили.
- То чи є шанс повернутися до цього питання в парламенті?
- Є. І ми й надалі будемо наполягати в робочих групах на тому, аби вимоги позичальників були враховані і кредити перерахували в національну валюту по курсу на дату підписання кредитної угоди, щоби була обмежена кредитна ставка до 9,5%, щоб списали всі пені й штрафи, аби банк, що воліє продати кредит з дисконтом, надавав позичальнику першочергове право викупити нерухомість на тих же умовах. І останнє: якщо заставне майно все ж забрали, то позичальник уже нічого банку не винен.
І уряд, і парламент виступили проти цих пропозицій. Адже практично кожна фракція має у своєму складі банкіра, або пов’язана з власником банку. Проаналізуйте голосування і самі все побачите. Окремо хочу наголосити, що абсолютно особлива ситуація в позичальників, котрі зараз мобілізовані до Збройних сил у зв’язку з ситуацією на Сході країни, і в тих, хто проживає на території Донецької та Луганської областей. Перші не можуть обслуговувати кредити, оскільки не заробляють на їх обслуговування. Друга категорія знаходиться в ситуації, коли підприємства-роботодавці призупинили роботу, зарплати і допомоги не виплачуються, фінансові структури не працюють. Де інструкції НБУ щодо роботи банків з такими клієнтами?
- Весь український політикум зараз готується до нових парламентських виборів. Ви позитивно ставитесь до такої ідеї? І якщо так, то за якою виборчою системою Ви вважаєте доцільним їх проводити?
- Я вважаю, що вибори, звичайно, треба проводити. Потрібно дати можливість усім регіонам України по-новому делегувати своїх представників до Верховної Ради. І тому я прихильник прийняття закону про відкриті регіональні партійні списки. Я вніс відповідний законопроект, який дає можливість у залежності від кількості людей, що мешкають у кожній області, пропорційно представляти регіони в парламенті.
Відкрита система дає можливість зробити так, що партії висувають кандидатів, а потім люди з усього регіону роблять свій вибір на користь найбільш достойного. Я вважаю, що така система найбільш справедлива.
Але у Верховній Раді вже помітна тенденція до того, аби вибрати новий склад парламенту за закритими партійними списками. Це ніщо інше, як політична корупція, про яку всі говорять. Ще під час президентських виборів лідери партій продали місця у своїх списках, витративши кошти на президентську кампанію. А потім продадуть наступні місця, аби профінансувати наступні вибори, і так по колу…
Знову зайдуть до парламенту банкіри, представники потужних компаній і будуть лобіювати свої інтереси. Ну і, звичайно, партійні бонзи візьмуть для чисельності своїх секретарок, масажистів, охоронців, водіїв, і знову парламент буде таким, яким він є зараз.
Так от, я — прибічник закону, за яким у Верховну Раду України будуть обрані парламентарі, які дійсно представляють громаду, а не окремі комерційні структури. Тоді не буде таких жахливих ситуацій, коли під час голосувань законів домінують інтереси банкірів і великого бізнесу, а народу залишається своїми податками наповнювати бюджет, аби владі було чим розпоряджатися.
- Дякую за змістовну розмову. І — нехай щастить.
Євген ЯРОСЛАВСЬКИЙ, «Молодіжна газета»
|
Вітаю Вас
Гість | 
