Як ми вже повідомляли, на ХХ з’їзд СПУ, перший етап якого відбувся 21 червня 2014 року в м. Києві, не прибули тодішній Лідер СПУ П.Устенко і Голова Теоретичної ради СПУ О.Мороз. Натомість серед делегатів з’їзду було поширено звернення О.Мороза «Делегатам ХХ (позачергового) з’їзду СПУ». Незважаючи на всілякі недостойні спроби зірвати проведення вищого партійного форуму, ХХ з’їзд таки відбувся, прийнявши надзвичайно важливі рішення, у тому числі щодо обрання Головою СПУ народного депутата України М.Рудьковського, а також зміни Статуту СПУ. Невдовзі після цього 25.06.2014 з’явилося ще одне послання О.Мороза «До членів Соціалістичної партії України».

Пропонуємо ці два документи без будь-яких коментарів, аби читачі газети, соціалісти та прихильники СПУ мали змогу самостійно зрозуміти, яку мету ставить і чого добивається О.Мороз. Єдине, що з прикрістю хочеться зауважити, – далеко не все у даних зверненнях є правдою. І навряд чи це пояснюється необізнаністю О.Мороза, без визначальної участі якого в усі часи існування СПУ не приймалося жодне важливе для партії рішення. Отже, читайте й аналізуйте, звернувши особливу увагу на виділену нами інформацію.

Делегатам ХХ (позачергового) з’їзду СПУ

 Шановні товариші!

З об’єктивних причин я вперше не беру участь у роботі з’їзду. Відчуваю від того прикрість.

Як визначилась Політрада СПУ, на з’їзді основним питанням буде аналіз ситуації в керівництві партії, обрання Голови СПУ. Хочу нагадати, що на минулому з’їзді я наполягав на іншому варіанті змістовного і персонального забезпечення керівництва, але з’їзд вчинив інакше. Мотивація такої поведінки делегатів мені не зрозуміла, її помилковість підтверджена практикою.

Відомо, що до з’їзду надійшли пропозиції щодо обрання (чи підтвердження на посаді Голови СПУ) М.Рудьковського. По суті йдеться не про обрання на нинішню посаду – він на ній і так числиться, хоч і не зареєстрований Мінюстом. Йдеться про залишення його на посаді при відмові від нинішнього Статуту СПУ (в порядку денному Політрадою таке не передбачалось). Тоді М.Рудьковський стане одноосібним керівником партії. В зв’язку з цим вважаю своїм обов’язком висловити наступне.

М.Рудьковський – грамотна, досвідчена людина з достатнім політичним досвідом. Проте за своїми переконаннями, способом життя і практичними діями він не має жодного відношення до соціалістичної ідеології і завдань СПУ. Обирати його на вищу керівну посаду в партії не можна ні за яких умов.

Пропоную на посаду Голови СПУ обрати В.Цушка, який був керівником партії і склав із себе повноваження, аби партію не звинувачували в причетності до недавньої влади. Займаючи немалий час урядові і партійні посади, В.Цушко підтвердив свою кваліфікацію, порядність та здатність служити інтересам людей і держави.

Вважаю, що згодом, після звітно-виборчої кампанії черговий з’їзд виправить допущену помилку, ліквідує формальне двовладдя в керівництві. До того часу зняти непотрібні протиріччя в керівництві зможе саме В.Цушко.

Ефективним з точки зору іміджевого і змістовного оновлення діяльності партії було б обрання Головою СПУ Наталії Бондар – нинішнього секретаря Політради, недавнього першого секретаря Київського МК СПУ. В її ділових і моральних якостях, умінні вирішувати суспільні і партійні проблеми я не сумніваюсь. Її головна характеристика – вона поважає людей, що в партійній роботі вважаю головним.

Звичайно, з’їзд може прийняти протилежне рішення. Це його право. Проте просив би вас в разі обрання Головою СПУ М.Рудьковського вважати це моє звернення заявою про вихід з партії, якій я віддав третину свого життя.

З повагою,

Олександр Мороз,

співзасновник Соціалістичної партії України

21.06.2014 р.

До членів Соціалістичної партії України

Звертаюсь до ветеранів, які 23 роки тому об’єднались для захисту ідеї соціальної справедливості, не змирились з переслідуванням тих, хто в складі тодішньої Комуністичної партії відстоював права людини, колективістські засади суспільного життя. Звертаюсь до усіх членів партії, котрі за роки т.зв. реформування країни переконалися в тому, що лише демократичний соціалізм як суспільний лад може гарантувати людині її права на працю, винагороду за неї, умови достойного життя, в т.ч. освіту, охорону здоров’я, соціальний захист. Нинішній лад таких гарантій не дає і дати не може.

Зібрання представників обласних організацій 21 червня, назване ХХ з’їздом партії, підвело риску під тривалим періодом існування партії. Періодом, в якому були здобутки, роки перебування в активній опозиції, проміжки часу, коли партія була причетна до влади, і роки деградації партії під впливом різних факторів.

Попри зовнішні впливи, об’єктивні обставини, що змінили цінності для людей і змінили їх ставлення до політичних партій, основною причиною занепаду партії були внутрішні «розборки» в середовищі керівництва організацією, коли особисті інтереси лише прикривалися фразами про ідеологічні, організаційні та інші розбіжності. Втративши близьку перспективу задовольнити особисті претензії на владу та певні вигоди з неї, з партії та її керівництва пішли люди, котрі не спромоглися нічого створити навзамін партії, хоч пояснювали свої демарші саме такою потребою. Пішли переважно ті, які завдяки партії були депутатами чи керівниками в різних ланках влади.

Важливою причиною викривлення внутріпартійних стосунків була поява в них грошей. Зовсім без фінансових і матеріальних витрат партія обходитись не може. Комунальні платежі, розрахунки за телефони, транспорт, Інтернет, видання газет, реєстрація на виборах тощо, — все це потребує витрат. Однак, в пору, коли політичне середовище в Україні сформувалося з числа партій, що представляли олігархат або тих, що його обслуговують, партія потрапила в нерівні умови. Стало, наприклад, складно залучати актив до акцій протесту тоді, коли серед протестувальників переважають «політичні туристи» — платні учасники. Це спотворює суть акцій, формує в суспільстві настрої байдужості та недовіри до партій. Прикладом того була масова кампанія СПУ на захист законних прав дітей війни. Мільйони громадян відчули конкретну (безоплатну!) турботу партійців про їхні законні права, але поставилися до того як до обов’язку партії перед ветеранами, обов’язку без взаємності.

Допускалися керівництвом партії (мною найперше) і помилки. Вони зводилися до участі в парламентських коаліціях. І хоч приналежність до них давала змогу конкретніше відстоювати певні права громадян (на освіту, охорону здоров’я, земельні права, пільги для «чорнобильців», «афганців», дітей війни, «регресників»…), давала змогу представникам партії набувати досвіду управління, саме ці представники, швидко засвоївши правила нової української влади, свої невдоволення від втрати її важелів переводили на партію, її керівництво.

З приводу помилок я кілька років тому приніс вибачення перед партійцями, визнавши, що компроміси між різними політичними силами можливі, але коаліції з «бізнесовими» партіями недопустимі, тому що протиборство між ними передбачає винятково переваги для груп капіталістів і не має ніякого відношення до захисту прав людей на нормальне їх життя. Не має відношення до того, що є програмним завданням партії. Визнаючи свої помилки, я ще сім років тому звернувся до з’їзду із заявою про заміну мене на посаді Голови СПУ. З’їзд відхилив мою заяву. Згодом така пропозиція була задоволена.

На знищення авторитету партії вплинули інформаційна блокада з боку влади та цілеспрямована кампанія щодо «зрадництва» соціалістів та Мороза. Характерно, що жодного підтвердження такого вчинку ніхто привести не може. Зрадою називали відмову брати участь у коаліції з В.Ющенком і Ю.Тимошенко, хоч це був захист від змови проти СПУ між олігархами з НУ і ПР. Згодом усе населення України відмовило в довірі обом фігурантам, підтвердивши висновок щодо них, який ми зробили кількома роками раніше. Однак ярлик «зради» використовується до сьогодні, особливо тими з колишніх партійців, які перемінили усіх можливих «господарів», приміряли усі партійні кольори і «шапки». На жаль, актив партії на захист її честі не піднявся.

Нове керівництво партії на чолі з П.Устенком вдалося до кроків на активізацію партійних організацій та окремих партійців. Перереєстрація партійців, запровадження сплати членських внесків, зміна статутних положень, що передбачала цілісність партійних рядів та відповідальність керівників місцевих комітетів партії саме ними найменше підтримувалась, а почасти просто ігнорувалась. В цих умовах реалізована спроба прориву інформаційної блокади через введення посади Голови СПУ з функціями, що стосувались лише цієї потреби (представництво в парламенті та ЗМІ). Обраний на цю посаду М.Рудьковський у визначеному з’їздом напрямку нічого не зробив попри свої обіцянки делегатам, навіть своєчасно не вийшов з провладної коаліції. Натомість в керівництві створена додаткова конфліктна ситуація, котра розвинулась до подій 21.06.2014 р.

Частина керівників партійних організацій, що приїхали до Києва, підтримали наміри М.Рудьковського (свій лист делегатам додаю), посилаючись на невдоволення діяльністю П.Устенка та інших функціонерів. Претензії тут небезпідставні, але вони – лише прикриття дій. Є унормований порядок задоволення претензій, в т.ч. кадровий, тим більше ніяк не через надання всіх повноважень (всупереч Статуту СПУ та іншим обов’язковим умовам) М.Рудьковському. В цьому сенсі делегати 21.06.2014 р. діяли неправомірно, не за вимогами закону і партійного Статуту. Мотивація поведінки частини делегатів мені зрозуміла, але вона – поза принципами і нормами партійного життя та поза програмними завданнями партії.

Саме з цієї причини я заявив про свій вихід з партії. Не бачу себе членом організації, керованої олігархом, з відносинами, властивими для утворень сучасного напівкримінального бізнесу. Якщо справжній з’їзд, сформований за результатами звітно-виборчої кампанії, визначиться інакше зі складом керівництва партії, життя якої завжди було частиною мого життя, я готовий переглянути своє рішення без претензій на будь-які посади і преференції.

Шановні товариші!

Змушений звертатися до вас таким чином, коли час вимагає розгляду інших тем, участі партії в справах, що є визначальними для суспільства і держави. Ними слід займатися, це почасти демонструють в непростих умовах обласні і районні організації з Черкаської, Полтавської, Сумської, Донецької, Хмельницької, Волинської та інших областей. Демонструючи при тому, що крім центрального керівництва в партії вистачає достатньо справжніх активістів. Для них основним напрямком політичної діяльності є чесна позиція в обставинах життя громад, краю, держави, кожної людини, в досягненні цілей, сформульованих Програмою СПУ.

З добром і повагою,

Олександр Мороз

25.06.2014 р.

За матеріалами газети "Товариш".